Ввезення молочної продукції в Україну не просто зростає — імпорт системно захоплює ніші, які раніше були пріоритетними для вітчизняних виробників. Як повідомляє РБК-Україна, лише за п’ять місяців 2026 року обсяги ввезення молочної продукції зросли на 21%, а торговий баланс галузі з позитивного перетворився на від’ємний.

Ввезення продуктів в Україну не просто зростає. Імпортні товари системно захоплюють ніші, які раніше входили до пріоритетних напрямів експорту. Лише за п’ять місяців цього року обсяги ввезення молочної продукції зросли на 21%.

Головне:

  • Торговий баланс молочної галузі з позитивного перетворився на від’ємний лише за п’ять місяців 2026 року.
  • Польща задає тон на молочному ринку: частка сусіда в структурі імпорту у натуральному виразі за 20 років зросла з 3% до 46%.
  • Структурний розрив: Україна вивозить дешеве — казеїн, сухе молоко, масло. Завозить дороге — готові сири та сироватку.
  • Нерівне поле: польські переробники модернізувалися на 1–2 млрд євро з грантів ЄС. Українські — брали кредити під 18%.

Польща у вартісному виразі тримає частку 42% від усього імпорту молочної продукції в Україні. За підсумками 2025 року польський молочний експорт загалом сягнув 3,9 млрд євро, вивівши країну на третє місце в ЄС після Німеччини та Нідерландів.

На українські полиці з того боку кордону потрапляє найбільше польських витриманих сирів, продуктів з кислого молока та йогуртів.

В українській молочці утворилось хронічне негативне «сирне» сальдо — мінус 85,7 млн доларів за 5 місяців 2026 року. При цьому річне зовнішньоторговельне — позитивне.

За даними міністерства сільського господарства США, у 2025 році в Україні було вироблено 139 тисяч тонн сирів, завезено — 42,3 тисяч тонн (65% всього молочного імпорту). Орієнтовно всередині країни їх споживають 150–170 тисяч тонн на рік.

У січні–травні 2026 року імпорт молочних продуктів в Україну зріс у грошовому еквіваленті порівняно з відповідним періодом 2025 року по всіх ключових категоріях:

  • молочна сироватка +100%
  • казеїн +86%
  • вершкове масло +56%
  • молоко та вершки не згущені +55%
  • йогурти і кисломолочні продукти +22%
  • сири +9%

Інший бік медалі — Україна вивозить більше дешевшого продукту — сухого молока, масла, казеїну. Натомість отримує вдома багато закордонних молочних виробів із доданою вартістю, створених на основі глибокої переробки білка.

Гра на нерівному полі: чому наш агробізнес програє імпорту

Як зазначають галузеві аналітики, сьогоднішня ситуація — не випадковість і не сезонне явище. Це системна проблема, яка з кожним роком поглиблюється.

«Головні причини — скорочення внутрішнього виробництва через складні погодні умови та руйнування інфраструктури, що викликало підвищений попит на зовнішніх ринках», — коментує заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький.

Через війну та руйнування інфраструктури обсяги внутрішнього виробництва овочів скоротилися, що посилило дисбаланс.

Механіка перекосу очевидна — з 2022 року в Україні відбувається скорочення посівних площ і пасовищ. У результаті утворюється дефіцит сировини, тоді як в сусідніх державах стабільні надлишки.

Кризу, яка склалася у вітчизняному АПК та в його окремих галузях, не можна пояснити лише агресивним транскордонним маркетингом польських фірм. Йдеться про системний збій, який проявляється у таких бар’єрах, як відсутність довгострокового контрактування; нерівний доступ до фінансування; втрата 10 мільйонів споживачів; блокування зовнішніх ринків збуту.

«Загалом українські виробники програють не через низьку якість і не через брак бажання працювати. Вони грають на нерівному полі: дорожча енергетика, вища ціна кредиту, менша державна підтримка порівняно з країнами ЄС», — пояснює Максим Гопка, аналітик асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ).

На виробника тиснуть високі інфляційні витрати через зростання тарифів на світло, воду, газ, індексацію зарплат працівникам.

«Для тепличних комбінатів і молокопереробних підприємств електроенергія залишається головним болем — і у 2026 році тариф на передачу зріс ще на 8%», — зазначає аналітик Максим Гопка.

Ритейл як рефері: чому мережі обирають імпорт

В торговельних мережах запевняють — пріоритет у закупівлях завжди на боці вітчизняного виробника.

Директор департаменту управління товарною категорією фреш мережі VARUS Дарина Палагута розповіла РБК-Україна, що закордонна продукція постачається із чітко прогнозованими характеристиками: сири мають незмінні смакові властивості. Тому для покупця низька ціна у поєднанні зі звичною базовою якістю стає вирішальним аргументом на користь імпортного товару.

«Для великих національних мереж важливо, щоб постачальник міг однаково якісно та регулярно забезпечувати десятки або сотні магазинів по всій країні», — пояснює Андрій Жук, голова Асоціації ритейлерів України.

Загалом ритейл контролює 50–55% збуту молочної продукції і фактично є ключовим арбітром у ланцюжку «фермер-переробник-споживач».

«Говорити про те, що мережі свідомо віддають перевагу польським молочним продуктам, некоректно», — пояснює Жук. Український ритейл зацікавлений у збільшенні частки локальної продукції на полицях і активно працює з українськими виробниками, навіть невеликими.

Голос виробника: інвестуйте в технології

Боротьба за зовнішні ринки давно перестала бути змаганням брендів. Сьогодні це турнір державних моделей підтримки бізнесу.

Польські переробні підприємства модернізувалися на 1–2 млрд євро інвестиційних коштів, залучених через грантові програми ЄС. Поки українські заводи брали кредити під ринкові ставки й реінвестували власний прибуток, конкуренти провели тотальне переобладнання. Результат можна побачити на цінниках.

«Польський сир у роздробі коштує вдвічі дешевше за вітчизняний, і мережі обирають економіку також», — пояснює аналітик УКАБ Максим Гопка.

Поляки перетворюють побічні продукти сирного виробництва на концентрати сироваткового білка, функціональні інгредієнти для спортивного та дитячого харчування. Це сегмент з високою маржинальністю. Українська сироватка здебільшого продається як сировина.

Різниця між українським і польським виробником не в якості продукту — вона в рушіях модернізації. Один отримав грантові мільярди, інший — кредитну ставку у 18%.

Різниця у потужностях: інституціональний вимір

Польща тримає дрібні ферми по 50 корів — але майже кожен літр йде в офіційний ланцюг. Довгострокові контракти, системна логістика, повна прозорість. Не тому, що польський фермер більш дисциплінований — так, система збудована.

У результаті за різних стартових умов український завод переробляє 500 тонн сировини на добу, польський — 1 500 тонн.

Виникає ключова структурна дисторсія: приватний сектор (50%) в Україні фактично існує поза офіційною переробкою. Дрібні домогосподарства виробляють молоко, але не інтегровані в промисловий ланцюг.

Це не просто статистична діра — це невикористаний ресурс, який або залучать у систему, або втратять після 2027 року, коли Україна посилить контроль якості відповідно до вимог ЄС.

Наразі через легальні канали реалізується лише 60–70% усієї ємності молочного ринку України. Решта відстежується хіба що у вигляді несплаченого ПДВ.

Спотова пастка: коли нижча ціна не рятує

Більшість аналітиків обговорює цінову яму, яка ситуативно склалася на молочних ринках України і світу внаслідок кризи перевиробництва.

Закупівельні ціни на молоко-сировину у 2026 році впали до рівнів, за яких більшість дрібних і середніх ферм працює собі у збиток. Закупівельна ціна на молоко в Україні — 13,50–14,50 грн/л. У Польщі спотова ціна ще нижча — 11–12 грн/л в українському еквіваленті.

Але польські переробники все одно залишаються у виграші, отримуючи перевагу в експортних операціях. Пояснення просте: в ЄС частка спотових угод — до 10% від ринку. В Україні спотовий ринок — це 100%.

Експортний глухий кут: хто закрив двері

Ситуація для українських експортерів молочної продукції ускладнюється через нові обмеження. З червня 2025 року ЄС запровадив систему квот на сухе молоко, вершкове масло та згущені продукти, скасовуючи попередні торговельні преференції.

Водночас перспективні азійські ринки залишаються закритими через складні регуляторні бар’єри. Навіть якщо завтра Україна підпише Договір про зону вільної торгівлі з Індонезією — на полиці в Джакарті наша сироватка не з’явиться. Для цього треба пройти ветеринарну акредитацію країни, акредитацію кожного заводу і отримати халяльний сертифікат від органу, який визнає саме Індонезія.

На ринку В’єтнаму Україна стикається з системною несправедливістю: поки українські компанії сплачують 10% мита, РФ та Білорусь мають нульові ставки та 100% державну компенсацію витрат на логістику.

Традиційний ринок Алжиру також залишається проблемним. Через безпекові ризики відвантаження українського сухого молока доводиться здійснювати не з Одеси, а через румунську Констанцу, що ускладнює переговори, які тривають з 2022 року.

Десять років на вибір: модернізація чи втрата ринку

Чи зможе держава вирівняти поле для виробника? Болгарія — попередження, яке в Україні поки що не хочуть чути. Країна мала сприятливий клімат і традиції молочного скотарства, але не змогла консолідувати виробництво й поступово перетворилася на імпортозалежну.

Для України цей сценарій не гіпотетичний. Країна вже втратила 10 мільйонів споживачів через міграцію та жертви війни. Внутрішній ринок більше не здатен поглинути весь можливий обсяг виробництва.

Але є і підстави для обережного оптимізму. Держава вживає конкретних кроків. У 2026 році на грантову підтримку будівництва овочесховищ і фруктосховищ заплановано 220 млн гривень. Програма «Доступні кредити 5-7-9%» у 2026-му залучила для аграрного сектору понад 29 млрд гривень.

Держава прагне змістити акцент із сировинного експорту на глибоку переробку, оскільки саме це дозволить зменшити імпортну залежність та зміцнити продовольчу безпеку.

Проте структурних змін, яких потребує галузь, ці кроки ще не формують. Гравці чекають на перехід від спотового ринку до довгострокових контрактів, від сировинного експорту — до глибокої переробки, від ситуативної дипломатії — до системної акредитації на нових ринках.

«Питання вже не в тому, чи стане імпорту більше. Питання в іншому: чи зможе Україна перетворитися з постачальника дешевої сировини на експортера продукції з високою доданою вартістю?» — резюмує виконавчий директор Спілки молочних підприємств України Арсен Дідур.

Джерело: РБК-Україна