Ракетні удари по розподільчих центрах (РЦ) торговельних мереж зруйнували звичну систему постачання продовольства. Хто має нести відповідальність за втрачений товар і чи здатні виробники замінити собою РЦ — в інтерв’ю з виконавчим директором Спілки молочних підприємств України (СМПУ) Арсеном Дідуром.
Пане Арсене, ракетні удари по розподільчих центрах мереж змінили ринок постачання. Що саме зламалося в логістиці?
Раніше схема була простою і зрозумілою: виробник відвантажував великі партії продукції на розподільчий центр, а вже звідти товар розходився по магазинах мережі. Сьогодні частину цієї інфраструктури втрачено. По суті, зруйновано звичну систему постачання — і весь ринок опинився перед потребою терміново шукати нові рішення.
Як на нову ситуацію відреагували торговельні мережі?
Частина мереж намагається перекласти наслідки руйнувань на виробника. Ми бачимо вимоги компенсувати від 50 до 100% вартості продукції, знищеної на розподільчих центрах внаслідок ракетних ударів. Паралельно від виробників очікують ще й забезпечення прямих поставок безпосередньо до магазинів. При цьому все інше залишається незмінним: штрафи за недопоставки, ретробонуси, інші платежі та тривалі строки розрахунків.
Чому Спілка вважає такі вимоги неприйнятними?
Виробники молочної продукції чудово розуміють складнощі, з якими зіткнулися торговельні мережі, і не применшують масштаб їхніх втрат. Але ми категорично не можемо погодитися з намаганням перекласти наслідки зруйнованої логістики на постачальника. Знищення товару ракетним ударом — це воєнний ризик, а не результат дій чи бездіяльності виробника. Вимога компенсувати такі збитки за рахунок виробника — неприпустима.
А чи здатні виробники технічно взяти на себе функції розподільчих центрів?
Фізично — ні. Виробник не може за короткий час перебрати на себе обов’язки РЦ і почати доставляти продукцію до сотень магазинів. Для цього потрібні додаткові автомобілі, заброньовані водії, інший персонал, нові склади й вибудувані маршрути. І все це — в умовах дефіциту кадрів, браку транспорту та високої вартості логістики. Тому в СМПУ виходять із того, що прямі поставки можливі лише частково: у базових регіонах, до пріоритетних магазинів і на обмежений період.
Що станеться з ринком, якщо тиск на виробника все ж збережеться?
Якщо проблему вирішувати шляхом тиску на виробника, який є ключовою ланкою в ланцюгу постачання, наслідки відчує весь ринок. Зростуть витрати й ціни, скоротиться асортимент, виникнуть перебої з постачанням, зменшиться виробництво і, як наслідок, закупівля сирого молока у фермерів. А це вже прямий ризик для продовольчої безпеки країни.
Наголошую, що на даний час немає проблеми з виробництвом молочної продукції, але існує проблема з доставкою виробленої продукції до магазинів, які входять до складу національних торговельних мереж. У кожного свій бізнес: заводи — виробляють харчові продукти, торговельні мережі — їх продають. Відсутність партнерського підходу з боку ритейлу змусить нас шукати інші канали збуту та інші логістичні рішення.
