Новий звіт стверджує, що залежність Європи від імпортної сої слід розглядати як «стратегічну вразливість». Дослідники доводять, що до цього питання треба ставитися з «тією самою серйозністю», яку Європа виявляє до енергетики та оборони. Про це повідомляє Agriland.

Звіт «From dependency to diversity: a strategic scenario analysis on reducing Europe’s soy import dependency by 2035» («Від залежності до різноманіття: стратегічний сценарний аналіз зменшення залежності Європи від імпорту сої до 2035 року») розробила та підготувала організація The Protein Project за участю низки дослідників.

У звіті представлено сценарний аналіз того, як диверсифікація білка може допомогти покращити продовольчу безпеку та цінову доступність у ЄС.

Використовуючи сою як провідний приклад — ЄС отримує 91% споживаного соєвого білка лише з трьох країн, — автори звіту моделюють чотири взаємодоповнювальні стратегії, що охоплюють весь ланцюг створення вартості: від фермерства до споживання, і перевіряють їхні комбінації щодо спільної цілі — скорочення імпорту сої на 20% до 2035 року.

У звіті визначено, що таке скорочення імпорту сої в ЄС до 2035 року є досяжним, але лише завдяки збалансованому поєднанню чотирьох окреслених стратегій.

Стратегії

Перша стратегія, проаналізована у звіті, передбачає розширення європейського виробництва білкових культур — вирощування більшої кількості бобових і білкових культур для кормів і продовольства.

Друга оптимізує циркулярне використання сировини, повертаючи безпечні, багаті на білок побічні потоки агропродовольчого сектору назад у продовольчу та кормову систему.

Третя масштабує інноваційне виробництво білка, використовуючи біотехнології, як-от вдосконалена ферментація, для отримання нового білка, що не потребує сої.

Четверта диверсифікує споживання білка, розширюючи набір джерел білка в європейських раціонах.

Дослідники зазначили, що розподіл зусиль «збалансованим способом» між усіма чотирма стратегіями виявився найбільш реалістичним.

«Кожна стратегія спирається на важелі з реальними обмеженнями: землю, яку можна відвести під білкові культури; побічні потоки агропродовольчого сектору, які можна безпечно перепрофілювати для продовольства та кормів; реалістичне зростання потужностей інноваційного виробництва білка; і зміну раціону, яку справді можна підтримувати в довгостроковій перспективі».

Залежність ЄС від імпортної сої

У звіті наголошено, що залежність ЄС від імпортної сої є «структурною і серйозною».

Без доступу до імпортного високопротеїнового шроту, попереджають автори, ЄС може втратити орієнтовно 15% виробництва яловичини та молочної продукції, близько 40% виробництва свинини та до 60% виробництва м’яса птиці та яєць.

Сою описано як «білковий хребет європейського тваринництва».

«Соя потрапляє до продовольчої системи ЄС двома каналами: через корми для тварин, на які припадає переважна більшість (близько 90%) використання, і через продукти харчування, як-от тофу, соєві напої та оброблені продукти», — ідеться у звіті.

«Загалом ЄС виробляє лише 9% соєвого білка, який споживає, а в кормовому сегменті вразливість ще гостріша. ЄС загалом самодостатній щодо грубих кормів і достатньо сильний у деяких інших кормових джерелах, проте критично вразливий у високобілкових кормових матеріалах».

Бразилія, Аргентина та США разом постачають 86% усього імпорту сої до ЄС.

У звіті підкреслюється, що середній громадянин ЄС споживає 60,6 кг сої на рік, з яких орієнтовно 55 кг споживається опосередковано — у складі м’яса, молочних продуктів і яєць на його тарілці.

Продовольча безпека

У звіті зазначено, що продовольча безпека має бути «наскрізним пріоритетом ЄС».

У ньому сказано, що тваринницький сектор ЄС спирається на ланцюг постачання, який є «водночас структурно вразливим і високо концентрованим».

«Порушення цих потоків прокотилося б кормовою та продовольчою системами, дестабілізувало б ланцюги постачання і могло б коштувати ЄС до 40% його нинішньої потужності тваринництва», — ідеться у звіті.

«Ризик порушення, на жаль, не гіпотетичний, а закономірність, яку історія неодноразово демонструвала і яку продовжують посилювати нещодавні геополітичні події».

Дослідники зазначили, що диверсифікація білка є «переконливою та вимірюваною» частиною відповіді. Вони повідомили, що звіт продемонстрував: скорочення імпорту сої в ЄС на 20% до 2035 року є досяжним, але лише завдяки збалансованому поєднанню всіх чотирьох стратегій — розширення внутрішнього виробництва білкових культур, оптимізації циркулярного використання кормів, масштабування інноваційного виробництва білка та диверсифікації моделей споживання.

«Збалансований підхід відкриває щось більше, ніж суму його частин, — ідеться у звіті. — Він розподіляє зусилля так, щоб це було реалістично, ефективно і справедливо: утримуючи кожну стратегію в межах доведеної досяжності, одночасно генеруючи позитивні результати для фермерів, споживачів, сільських громад і довкілля».

У звіті також наголошено на «унікальному вікні можливостей», яке зараз відкрилося: незабаром очікується комплексний білковий план ЄС, а також реформа Спільної аграрної політики (CAP) після 2027 року та Стратегія ЄС щодо тваринництва.

Джерело: Agriland